zoopark

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » zoopark » вчимося читати і писати) » віршики)


віршики)

Сообщений 41 страница 57 из 57

41

Соне4ко в твоєму підписі -вірш який ПОВНІСТЮ відображає мій стан(подивись на мій підпис-ідентично чи не так?)! Реально-якби я писав вірш про себе-у мене майже слово в слово вийшло б таке саме!

+1

42

Я ніколи нікому не ставлю плюси в репутацію,проте за вірш у підписі я поставлю ;)

-1

43

Но-но-но Coton4eq! :mad: За твої мінуси я вбёю тебе сдвоєнним інтегралом(страшна штука),а потім вштрикну у тебе похідну третього порядку :P )

0

44

Ауч клятий апостроф:вбёю=вб*ю

-1

45

Securus написал(а):

Но-но-но Coton4eq!  За твої мінуси я вбёю тебе сдвоєнним інтегралом(страшна штука),а потім вштрикну у тебе похідну третього порядку  )

Я тобі покажу зошит з задачами з стеріометрії і вся та фігня відпаде...

0

46

Securus написал(а):

Соне4ко в твоєму підписі -вірш який ПОВНІСТЮ відображає мій стан(подивись на мій підпис-ідентично чи не так?)! Реально-якби я писав вірш про себе-у мене майже слово в слово вийшло б таке саме!

він відображає мою дійсність,тому він  там і стоїть...насправді це пісня,яка майже цілком відображає мій стан,але в цей *** тупий підпис влазить 4 рядки!!!

0

47

Це взагалі твій вірш?

0

48

ні..я ж кажу це пісня! mad heads XL
свої вірші ябільше не показиватиму :P

0

49

Не многие вернуца,
хоть многие пойдут,
и пыль как покрывало
подарит всем уют
солдатские могилы возникнут
там и тут

0

50

У мене уже місяць трохи брєдовий настрій,тому цей мій недавно написаний вірш допотопний і з ненормальною персоніфікацією,але він мені мені найбільш близький...

На стику осені й зими
В холодну листопадну пору
Вогонь розведений дітьми
Боровся з вітром до упору
Він думав:"Нащо перейматись?
Закінчитись все може вмить.
Навіщо за життя хапатись?..."-
Підступний голос аж гримить.
Вогонь слабішав.Час ішов.
Його хвилина йшла остання.
І відповіді не знайшов
Вогонь на вічне запитання.
Він помирав уже поволі,
Позбавлений усіх надій.
Не вистачало сил і волі
Ні для яких активних дій.
На світ востаннє подивився
Й страшенно жити захотів
Вогонь із горя аж завився:
"Чому не маю двох життів?!"
Він цінність існування зрозумів
І побороти вітер зміг
Вогонь знов розгорітися зумів
Він відродився,переміг!
Вогонь надів яскраві шати
І радий танцював грайливо
І намагавсь тепло всім дати,
Виблискуючи ніжно і щасливо.
Ось до вогню підсіли діти,
Бо затишок він дарував й тепло.
Піднявсь вогонь-не міг сидіти,
Щось радісне у ньому ожило.
Таки знайшов він сенс життя,
Інших турботою гріючи.
Його піднесло почуття
Любові і він ,мріючи
Комусь потрібним бути,
Частину себе віддавав,
А краще б зміг усе забути
Бо спокій довго не тривав.
Він думав хтось його цінує?
І як людина бути намагався?
Ілюзією сам себе руйнує,
Він лиш вогонь,вогнем і залишався...
Все ж він недовго міг радіти,
Бо щастя поруч йшло з бідою.
Зібрались вже додому діти
І залили вогонь водою...
Він ущух...Пішов з життя...
Із ніжністю в серці навічно.
Назад немає вороття...
Як жив він все-таки комічно...

Отредактировано Securus (2008-01-21 17:18:43)

+2

51

Когда некуда идти,
Ты невольно выбираешь,
Путь единственный из всех,
На котором умираешь.

Но до этого живешь,
Так как не жил не секунды,
Так как должен был себе,
Как другим был должен денег.

Там, где подвиг, там и смерть,
Вариатов, сука, нет,
Вариантов, сука, ноль,
Кто-то сдался, кто-то свой.

Там, где подвиг, там и смерть,
Вариатов, сука, нет,
Вариантов, сука, ноль,
Кто-то предал, кто-то свой.

Дальше некуда бежать,
Будь ты стаер или спринтер,
Но надо снова все отдать
И нельзя наполовину

И тогда ты будешь жить,
Так как не жил не секунды,
Так как должен был себе,
Как другим был должен денег.

Там, где подвиг, там и смерть,
Вариатов, сука, нет,
Вариантов, сука, ноль,
Кто-то выдал, кто-то свой.

0

52

трошки кацапське...але яке э)тапками не кидать!
Безнадёжность..Куда деться?...
Без возможности согреться,
Просто холод...пустота..
Ты всё тот,а я не та.
Вот тк вот просто поняла,
Любовь моя-кусок стекла..
Тебя я режу,разрываю,
Хотя не мой ты- это знаю.
Хочеться молча кричать.
За тебя на весь мир проорать,
я знаю,просто достала,
За это тебя,не имев,потеряла.
Солнце моё,извини.
Если хочешь,навек прокляни.
Не смотри так,не молчи,
бей,ругайся и кричи!
Безвыходь...я знаю,
уже не вернёшься
Как раньше,так просто
не улыбнёшься.
Куда идти?куда деваться?
Как раньше,людям улыбаться
я ничего уж не сумею
Никого солнцем не согрею.
Ты изменил меня,я знаю.
Теперь тебя не обожаю,
но не забуду никогда,
Теперь не деться ни-ку-да.
Нет сознаний,нет улыбок,
сто признаний,сто ошибок,
нет меня в твоей жизни,
ничего не хочу,просто мысли.
Без тебя ничего не хочу.
На себя безмолвно кричу.
Навсегда ненавижу себя
Чего хотела я,просто любя?
Когда я кричала,
когда я молчала,
Я просто любила.
Без конца.Без начала.
КУда деться из пустоты?
из детской разбитой мечты
из холода и жаркой боли
из сладкой горькой неволи.
Летала.Упала.
Чего я искала?
Чудес не бывает.
Любовь просто тает.

+1

53

Сейозний вірш...Я його прочитав раз 5 щоб повністю зрозуміти.Я завжди коли чтиаю важливі для когось вірші намагаюсь ніби проникнути у нього і зазвичай те,що я відчув схоже з тим,що відчував автор,пишучи вірш,бо вірші-це відзеркалення душі людини.Так от проникнувшись віршем я відчув те,що можна назвати Мовчанням хмаринок,що прагнуть огорнути землю,Тишею сонного вітру-хоча це дуже примітивно,бо почуття ні з чим не можна порівняти.З першого погляду вірш здається повністю безнадійним,а взагалі щось відчувається таке...якийсь промінець світла,шось таке тепле,проникнене надією на краще.Хоч це замасковано,сидить десь в підземеллі,але воно відчутно бореться,бо це те що ніколи не буде знищене...Цей вірш мені навіює якусь таку невимовну глибину,є багато про що подумати...А ти взагалі класно пишеш,хоч це вульгарне слово"класно" надає цьому віршу банальний відтінок,найкраще просто захопленно помовчати...Мені аж захотілось написати ще один вірш...Да,останнім часом щось у мені ворушиться,іноді кричить,іноді забивається кудись в куток,а іноді починає прти чогось бунтувати-тоді й хочеться писати...А так як світ навколо якось змінився для мене,став якимось сном,грою уяви,то те,що сидить у мені бунтує проти цієї ірреальності...Твій вірш своїм ритмом мені чимось близький...

0

54

Це пісня про їжачка...

Am               G
  Наша розповідь про їжачка
F                Em
  Про маленького неслухняного
Як спіткала малого біда
Вже не жвавого не рум’яного
В темнім лісі багато пригод
Птахи, равлики, скунси, олені
Та чомусь потягнуло його
На доріженьку асфальтовану

Їжачок! Піднімись, підберись!
Їжачок! Разом з нами посміхнись!
Їжачок! Навкруги озирнись! Їжачок! Їжачок!
Але він перетвориться в зірку
І лапками весь світ обійме
Не чіпайте його не чіпайте його не треба
Хай він сили у собі знайде

Міг би бути щасливим кінець
Як би було все по-інакшому
Та біжав він собі навпростець
І раптово тут звідкись машіна
І відбулась кривава біда
Ми про неї вам не розкажемо
Але факт вже малого нема
І сволота зла непокарана

0

55

То все хуйня...то все до сраки...
отії квіти...тії маки..
оте єбання без кохання...
оте кохання без єбання..
то все хуйня...
є тільки ти і я...
та й ти - хуйня...
є тільки Я!!!!

0

56

Тато, мама, Настя, я - ось і вся моя сім'я.
Коло лісу ми живем. В ліс ми ходим кожен день.
По води4ку, квіти, трави. Та на всякі там забави.
До вподоби й бадмінтон. Тато мій вже чемпіон!!!

цей віршик я написала у 1-му класі.....

а ще в мене є багато классних віршів...тільки не знаю...чи викладати їх....порадьте

0

57

раджу

0


Вы здесь » zoopark » вчимося читати і писати) » віршики)